Статтi

Воскресіння душі має більшу вартість від воскресіння тіла


Воскресіння душі має більшу вартість від воскресіння тіла

Навіялися спогади про одну повчальну історію, а саме про Воскресіння Христа, який через маленького хлопчика воскресив його сім'ю. На жаль автора не пригадую.

За день перед Великоднем малому Юрчикові виповнилося шість років. Цей день хлопчина провів у сльозах, бо залишився на господарці, мов сирота, при живих батьках. Півтора року тому його батько покинув сім'ю. Чотири дні перед його днем народження мама раптово захворіла і її завезли до лікарні, а там негайно довелося робити операцію. Малий господар зранку ходив до церкви, дуже хотілося йому поцілувати Плащаницю, до якої мама кожного року водила його за руку. Разом з іншими людьми Юрчик на колінах наблизився до святої реліквії. Він цілував руки і ноги померлого Ісуса, а з його очей покотилися сльози і зросили образ Христа. Відійти від Плащаниці не було сил... Він припав до помер­лого Ісуса і, схлипуючи на повні груди, заголосив: "Ісусику, чому Ти помер, що мені тепер робити, як святкувати Великдень? Хто спече паску для моєї хворої неньки? Чому мій татко про мене забув, з ким я маю завтра заспівати Тобі: "Христос Воскрес?!" Заплакані люди, що стали свідками дитячого горя, допомогли дитині відійти від Пла­щаниці та, як могли, заспокоїли хлопця. По обіді три сусідки принесли Юрчикові смачно спечені паски та інші страви, щоб покласти у кошик для освячення. "А з ким я буду їх їсти?" — допитливо запитав Юрко та й знову зайшовся плачем.  Не плач, дитино,— розраджувала сусідка,— вечором, щоб тобі не страшно було самому, приходь до нас ночувати.  Мені не страшно, я буду не сам, зі мною буде Ісус.

Цілу ніч Юркові не спалося. Він думав про свою хвору маму, про те, що зможе завезти їй до лікарні свяченого яйця, паски та всього того, що добрі сусіди поклали в його скромний кошик. Одно­часно він думав і про батька, бо не знав про нього нічого: де він тепер, з ким і як буде святкувати Великдень.

Десь перед четвертою годиною ночі Юрчик, заглядаючи у вікно, побачив світло від ліхтариків, з якими люди поспішали до церкви на Великодню відправу. Він взяв приготовлений кошик і вийшов з хати. Надворі була темна ніч, і Юркові стало страшно. Довго не вагаючись, дитина повернулася до хати. Через кілька хвилин у двері постукала сусідка. Юрчик одною рукою схопив кошик, а другу довірливо подав їй, і вони поспішили до церкви.

Перед входом до церкви уже зібралося багато людей, які з процесією та образом Воскресіння Господнього обійшли довкола церкву і чекали початку Великодньої відправи. Нарешті почувся голос священика, який голосно і велично заспівав: "Слава святій, одноістотній, животворній і нероздільній Тройці, завжди, нині і повсякчас, і на віки вічні". Люди відспівали: "Амінь", і тоді на весь світ залунало довгоочікуване: "Христос воскрес із мертвих..." В цю щасливу мить творилося щось неймов­ірне: одні люди сміялися від радості, інші плакали від щастя, ще інші стояли з урочисто піднесеними головами, всім своїм єством стверджую­чи, що по-іншому й бути не могло. Раптом почулися святкові салюти в честь Воскреслого Господа. Малий Юрко дивився розгубленими очима на все те, що творилося в цей час і справляло на нього незабутнє вражен­ня. Все було прекрасно, тільки, чомусь, якийсь непрошений смуток огортав його все більше і більше. Він бачив, як інші діти стояли разом із своїми батьками: якась мама ласкаво гладила свою дитину по голові, а когось тато тримав на руках, хтось потирав ще сонні очі і тулився до мами, а ще хтось маленький хотів із маминих рук перебратися до тата. Все це навіювало сльози на очі малого Юрка. Цілу Службу Божу він в сльозах просив Воскреслого Ісуса здоров'я для своєї матері, щоб вона скоро повернулася додому. Йому дуже хотілося, щоб і татко повернувся додому, але він не знав, як про це просити Ісуса, тому вирішив це зробити своїми словами: "Ісусику! Вчора я приходив до Тебе і бачив Тебе померлого. Мені здавалося, що то неможливо, щоб Ти знову був живий, але Ти Воскрес! Я розумію, що того не станеться, щоб мій татко святкував зі мною Великдень, бо він давно вже покинув мене з мамою, але ж Ти можеш це зробити, щоб хоч сьогодні він був зі мною, Ти можеш, Ти можеш, я вірю Тобі, зроби це для мене, Ісусе!" З такими думками, часто по-дитячому може й занадто наївними, Юрко відбув цілу Службу Божу. По відправі люди з освяченими пасками спішили до своїх осель. Один Юрко навіть не оглядався на свою хату — він спішив, щоб вчасно встигнути на автобус. В автобусі з села до самого районного міста їхало тільки двоє людей: водій та Юрко. Коли автобус під'їхав до міської автостанції, там на нього чекало багато людей, всі хотіли чимскоріше добратися додому на святкування Великодніх свят. Тримаючи ко­шик, Юрчик обережно зійшов з автобуса, відійшов від нього кілька метрів, став і дивиться в якому напрямку йому треба йти до лікарні. Не встиг він добре зосередитися, як чиясь тепла рука торкнулася його плечей. Він оглянувся — перед ним стояв його батько.

Куди їдеш, синочку? До мами, в лікарню.  А що з нею?

І малий Юрко, вражений приємною несподіванкою, розказував татові про те, як мама мала важкі приступи, як приїхала машина швидкої допомоги і її повезли до лікарні, що їй зробили операцію.

  Як ти думаєш,— продовжував ставити питання батько ди­тині, немов би вони на час помінялися ролями,— чи мама простить мені, чи прийме, чи ми зможемо знову бути разом?

  Ходімо до неї разом, там і дізнаємося! — відповів Юрчик, а серце ледь не вискакує з грудей, в голові одні думки: хоч би мама не відмовила татові...Хвилин через десять дитина з батьком стояли перед дверима па­лати, в якій лежала хвора. Першим до палати зайшов Юрко.  Мамо, Христос Воскрес! — Він підійшов з кошичком до ма­тусі, обняв її і міцно-міцно поцілував. — Мамо, я прийшов не сам... Я цілу Службу Божу молився, щоб мій татко святкував Великдень з нами. Коли я зійшов з автобуса, він мене зустрів, він тут, він чекає твоєї згоди, щоб зайти.

  Як ти за це молився, як він чекає згоди — то нехай захо­дить.— Посміхаючись, відповіла мама.Через мить, заплаканий мов дитина, чоловік благав прощення у своєї дружини, а Юрко дякував Ісусові за все, що Він зробив для нього в цей день.

Ще кілька хвилин і вся сім'я, разом з хворими, що лежали в палаті, пригощалися освяченими стравами. Скуштувавши всього по­трохи, батько почав, а за ним всі підхопили, і в лікарні залунав спів: "Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гро­бах, життя дарував!" До палати зайшли лікарі і долучилися до співу, а потім один з них сказав, що за всі роки його праці в лікарні там ще ні разу так весело не святкували Великдень.

Через тиждень мама повернулася додому. Всі були щасливі, а Юрко кожен день дякував Ісусові за Його Великоднє чудо.

Пам'ятаймо! Від кожного з нас зале­жить щастя нашої сім'ї. Не допускаймо до того, щоб ми і наші діти плакали через те, що хтось комусь не хотів поступитися, змовчати, простити.