Статтi

Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних на Великий піст


Пастирське послання Митрополита Андрея до вірних на Великий піст

Чотиродесятниця – то час, призначений на покаяння. В цьому часі приготовляє свята Церква вірних до великої хвилі в їх житті, до найбільшої хвилі в році, себто до хвилі святого пасхального Причастя. Від тої хвилі залежить, може, ціла вічність многих душ: або щаслива вічність зі Святими в небі, або бездонне нещастя відкинення і прокляття в день страшного суду Божого.

Тому-то і я, Мої Дорогі Браття і Сестри, приходжу до Вас на початку того Великого посту з покликом до покаяння: покайтеся, жалуйте за свої гріхи, бо надходить Великий День! Приготовляйтеся на цю хвилю!

Заховуйте ж уже Божий закон, – отверто скажу: приступайте часто до святих Таїнств. Бо без Божої благодаті, яку находимо передовсім у Пресвятій Євхаристії, трудно нам бути добрими християнами; без неї так легко упадаємо, так легко відступаємо від Батька, так легко можемо й пропасти! І не занедбуйте молитов! Молитва потрібна до християнського життя; без молитви годі жити.

А тепер звертаюся до Вас усіх, яких запрошуємо до пасхального Причастя: якщо совість не закидує Вам ні одного тяжкого гріха, то Ви могли би і без сповіді приступати до того ангельського пира, в якому Спаситсль кормить нас Пресвятим Хлібом Євхаристії та дає нам пити Пресвяту Чашу. Але якщо Ви не сповідалися хоч би тільки через кілька місяців, то до сповіді треба Вам піти; треба заглянути в глибінь своєї душі й поглянути, чи не закрався у нашу хату лютий, мерзенний ворог – тяжкий гріх. А о тяжкий гріх так легко в житті: не бути на Службі Божій в неділю чи свято тоді, коли можна це без великої трудпости, зломити здоровому на піст, ворожнечу заховати в серці, хоч би тільки й клясти, проклинати або божитися за що-небудь.

Рахунок совісти легко робити. Затримайтеся хвильку над Божими заповідями: пригадуєте собі їх щодня, правда? Вони ж є частю християнських молитов. А Ви привикли або бодай від послідної сповіді зачали молитися разом наголос із цілою родиною? Так повинна молитися кожна християнська родина.

Легко Вам буде і жаль, себто вияв сердечного відвернення й осудження кожного свого гріха, перед сповіддю збудити в собі. Бо вияв совершенного жалю міститься також у щоденних молитвах, і кожний християнин повинен привикати ввечір перед спанням збуджувати в собі совершенний акт жалю, себто акт, що походить з любові до Бога, найліпшого Батька в небі. Хто ж з нас знає, чи не вмре наглою смертю ще цеї ночі? На таку несподівану смерть треба бути готовим! А нема ліпшого приготування на смерть, як совершенний жаль.

А далі йде осудження свого власного гріха як діла, противного Богові, найбільшому нашому Добродієві.

Поміж усіма Вами, до яких це пишу, є, може, такі, що не мають охоти цього року сповідатися; може, від року не сповідалися вони. А може, є й такі, що не сповідалися тамтого року на Великдень, а може, й від кількох літ не сповідалися. До них треба було мені звернутися в першу чергу; їх треба перш за все рятувати. Бо вони найближчі до пропасти, бо їм найбільше грозить небезпека, що вмруть без покаяння. Яка ж це страшна небезпека! Яке ж це страшне нещастя – вмерти без покаяння та з тяжкими, мерзенними гріхами ставати перед Божий Суд, щоби почути це страшне слово: «Ідіть від мене прокляті у вічний вогонь!» . А так легко можна було оминути тую небезпеку: а так легко було піти до сповіді!

Не конче мусите сповідатися у знайомого священика; можна піти й до чужого, можна піти до другого села чи міста. Тільки до пасхального Причастя треба приступити у своїй парохіяльній церкві, а до сповіді можна піти до чужої. Навіть не раз треба піти до чужого священика, – а то тоді, коли чоловік дуже стидаєтьея якогось гріха; тоді міг би він перед знайомим священиком зле сповідатися, а цього ніколи не годиться й не можна робити!

Коли ж сповідаєшся, Брате, то вже все скажи, усі рани душі відслони, усі мерзенні вчинки витягни наверх, хоч би вони десь на дні душі були закриті й від п’ятьдесяти літ. А коли найдеш у своїй душі тяжкий гріх, коли найдеш гріх несповіданий, закритий зі страху чи зі стиду, то вже конечно поправ усі свої сповіді; скажи всьо, що лишень пам’ятаєш! Бо хто знає, чи ця твоя сповідь не буде послідною в твому житті! Не знати, чи дочекаєшся літа, чи діждеш Успення Богородиці. Бо десь в тому часі треба знову приступити до святої Сповіді та святого Причастя. Але цим разом уже не під тяжким гріхом.

Свята Церква радить, напоминає і просить причащатися та сповідатися бодай чотири рази в році, а приказує – раз у рік. І хто того приказу не послухає, той тяжко грішить непослухом для Церкви і грішною байдужістю про своє спасення; той грішить проти самого себе; шкодить своїй душі; той поступає з душею так, як чоловік, що давав би тілові трутину.

Та, може, не треба аж так намовляти Вас; може, між Вами дуже мало таких, що опустили минулого року пасхальне Причастя. Але й до тих немногих треба мені відізватися: коли за большевиків сповідалися і причащалися навіть знані грішники, а чому ж ти, Брате, ти, Сестро, від року, від двох чи аж п’ятьох так занедбав свою душу? Чи то може бути, щоб ти був гірший від тих, про яких сам знаєш, що навернулися? Твоє занедбання є хіба забуттям! Але уважай, Брате! Не годиться забувати про таку важну справу, не годиться наражуватися на таку небезпеку тільки через свою байдужність чи легкодушність! Треба ж дбати про душу свою, – треба ж чистим являтися перед Божим Престолом в неділю чи свято, а не в бруді, не зі стидом, не з ранами, з яких гній тече й від яких з обридженням відвертається твій Ангел-Хоронитель! Якби ти, Брате, впав у калабаню, в болото, тоді ти спішився б, щоб якнайшвидше вимитися. І не показувався б людям таким брудним.

А чи думаєш, Брате, що душа неочищувана не є брудна? Чи думаєш, що бруд душі, незмиваний цілими літами, не робить її мерзенною кльоакою, від якої з обридженням відвертаються всі ті, що тільки відчувають її положення?

Чи не знаєш, що очищенням душі є покаяння? І що того покаяння потребує конечно душа, бо без нього стається мерзенною та обридливою? Чи не знаєш, що нерозкаяністю серця готовиш собі осудження в день Божого гніву – об’явлення справедливого суду Бога, що заплатить кожному по його ділам: добрим – вічним життям, а грішникам – гнівом і ярістю? Чи не знаєш, що то за страшна річ – впасти в руки живого і загніваного Бога? Чому ж не користаєш із часу, як довго Боже милосердя кличе і запрошує тебе до покаяння? Чому ж не приступаєш до Престола благодаті, щоб одержати те милосердя? Може, ти цього і бажав би, може, й здаєш собі справу з того, якою цінністю є щастя супокійної та чистої совісти, а тільки боїшся, тільки не маєш відваги й не можеш рішитися. То чому ж не попросиш о потрібну для доброї сповіді покору й відвагу? Чи не знаєш, що «всяке даяніє благо і всяк дар совершен свише єсть?» – із неба? Попроси Господа Бога о дар покаяння, о дар доброї сповіді, о рішучу поправу життя і не переставай просити, аж випросиш собі те, чого тобі треба. Господь Бог тільки тому не відразу вислухує тебе, щоби скріпити твої бажання, щоб тоді, коли одержиш цінну ласку з неба, ти її тим більше цінив і не вертав так легко до гріхів, як досі, щоби покаяння і великодня сповідь була дійсною поправою цілого життя й початком нового: святого, християнського, чистого – життя.

А може, ти, Брате, хворий на дуже тяжку недугу душі: може, ти цілком стратив віру? Коли так, то ти пропав для Христа; тоді ти далеко відбіг, тоді ти і в Церкві чужим, і серед українського народу також чужим! Бо цілий наш нарід є християнським народом, і свята вселенська віра є його найбільшим, найціннішим добром. І моя бесіда для тебе тоді чужа; ти її не зрозумієш і, очевидно, не послухаєш моєї ради.

А однак не перестану я за тебе молитися і буду молитися тим усильніше, чим менше схочеш моєї ради послухати. І не візьмеш мені за зле, що тебе називаю ще «братом во Христі», що за тебе молюся і що до тебе у цьому письмі промовляю. Може, ти від віри відступив, може, до якоїсь секти пристав, може, до церкви не ходиш, може, ти сьогодні тільки припадково прийшов. То Боже Провидіння так зарядило саме, щоб ти послухав мого завізвання до покаяння. А на дні твоєї душі дрімає ще християнин, Божа дитина, покликана до Божого царства в небі. І на твоїй душі не затерта ще печать святого Таїнства Хрещення і друга пресвята печать – дару святого Духа. Ти назначений цими святими знаками перед Христом і Його святими Ангелами; тії святі знаки не тільки відріжняють тебе від невіруючих, що їх ніколи не мали; вони дають тобі дуже цінне і високе право до тої Божої помочі, що веде після християнського життя до вічного спасення.

На дні твоєї душі дрімає, може, й віра; вона наче мертва. Бо віра без діл мертва. Та вистарчить майже одно слово, щоб її назад збудити до життя, але ти сам мусиш сказати це слово. В глибині душі скажи тільки: «Боже, прийди мені в поміч!» – а я майже певний, що відчуєш в душі щось із тієї помочі. Бачиш, Брате: те слово «прийди мені в поміч!»– ми, християни, безнастанно повторюємо і тим словом просимо про Божу благодать з неба. А ця благодать така могутня, що часом як грім з неба поражає чоловіка і в одній хвилині робить грішника праведним християнином.Так, як грім з неба, сплинула колись Божа благодать на душу грішника Савла і зробила з нього великого і святого Апостола Павла. І ти, мій Брате, покликаний Богом до святости християнського життя, і ти з християнського роду Божих синів; через Хрещення ти дитина світла, а тільки припадково попався у тую темряву, в якій жиєш.

На дні твоєї душі дрімає совість; проси з неба про один промінчик – а пробудиться твоя душа. Тоді покинеш гріхи й доброю сповіддю навернешся до нового життя, а Бог, милосердний Батько, прийме тебе у святім Причастю Христового Тіла і Христової Крові; обійме, пригорне до серця, піднесе, очистить, освятить, потішить і скріпить. І пасхальне Причастя цього року буде для тебе тим, чим воно є для нас усіх, християн: великою хвилею в житті, й великою радістю, і задатком безконечної радости колись в небі.

Нехай же Всевишній Бог дасть усім Вам добре, повне, правдиве святе Причастя. Нехай це Причастя буде повним відпущенням усіх гріхів і таким очищенням душі, щоб Ви вже ніколи не вертали до давних великих гріхів, а зачали таке християнське життя, в якому в усім прославляється Бог через Ісуса Христа, що Йому слава і сила во віки вічні. Амінь.

Писано у Львові в неділю Митаря і Фарисея року Божого 1942.

+ Андрей Митрополит