Статтi

Зло само від себе не береться, його хтось показав


Зло само від себе не береться, його хтось показав

У святу неділю мама із дитиною увійшли до Божого храму. Підійшли до ікони і побожно вклонились, відійшли на ліву сторону на своє звичайне місце.  Уста матері почали шептати молитву, а дитя спостерігало уважно і потім собі щось почало шептати. Було досить багато людей в церкві і дитинка цікаво розглядала усіх. Оглянувшись назад, вона чомусь насупила брови і покривилась, як виявилось потім, в сторону бабусі, котра стояла відразу за ними. Звичайно бабуся обурилась і буркнула: "Ох, які діти тепер не виховані. Минулого разу ти сміялась з мене, а тепер ще й кривишся. Хіба тебе мама не навчила, що  не можна кривитися, та ще й в церкві і до старшої людини?”
Дитя нічого не відповіло. Воно просто ще не вміло говорити. Натомість мама, вже закінчивши свою молитву, обернулась і тихо на вухо промовила: "Я її завжди вчила усміхатися до всіх, а от де вона навчилась хмуритись, не знаю… дивно якось. Вибачайте вже нас і того, хто так погано навчив цю малечу”.

Тої Літургії отець говорив проповідь про заповідь Христа, щоб уважали на дітей і учили їх всього лише доброго, бо діти вбирають все, а потім закінчив словами: Що ви хочете, що б люди вам робили, те і ви чиніть їм. Бабця любила слухати молодого отця, він часто розказував різні історії, щоб краще можна було зрозуміти проповідь і запам’ятати її. Цього разу ніякої історії не розказав. Бабуся на це й не звернула увагу, адже вона мала свою історію, завдяки якій вона добре зрозуміла, що зло само від себе не береться, його хтось показав. Йдучи по дорозі до дому, вона постійно шептала: "Господи, помилуй мене і це  дитя”. Люди зауважили, що набундючена бабуся більше не приходила до церкви, а от з’явилась якась інша старша жіночка, яка була радісна і усміхнена, і навіть зовнішньо дуже нагадувала ту колишню бабусю.