Статтi

Різдво Пресвятої Богородиці


Різдво Пресвятої Богородиці

Старий Завіт, Євангеліє, Церковне Передання    Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії – перше двунадесяте свято.Згідно з вченням Церкви, Різдво Пресвятої Богородиці – подія не випадкова. Їй була відведена найважливіша роль у реалізації задуму спасіння людства.

Існує ряд старозавітних пророцтв і прообразів, які традиційно вважаються вказівками на народження Діви Марії, як, наприклад, «Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти будеш намагатися ввіп’ястися йому в п’яту» (Бут. 3,15). Або сон Якова, в якому, за поясненням Церкви, Матір Божа символічно утворює сходи, простягнуті до небес, по яких зійде Господь. Це також притча Соломонова, що починається словами: «Мудрість собі будинок збудувала» (Прип. 9,1). Будинок, створений Мудрістю – це Матір Божа, що стала житлом Премудрості, Бога Слова. У богослужбових текстах Богородиця іменується Храмом Божим, Божим Житлом. Матір Божа залишається найчистішим і найдосконалішим чином Церкви.

Пророку Мойсею у видінні купини, що горіла у вогні, але не згоряє: «Мойсей же пас вівці в Їтра, тестя свого, священика мідіянського. Раз погнав він був вівці поза пустиню і прийшов до Божої гори, до Хориву. І з’явився йому ангел Господній у вогняному полумені посеред куща. Глянув він, аж ось вогнем палає кущ, а не згоряє. І каже Мойсей сам до себе: "Підійду лишень ближче та подивлюсь на це велике диво, чому то не згоряє кущ?” Побачив Господь, що він наближався подивитись, та й кликнув до нього з-посеред куща: "Мойсею, Мойсею!” І відповів той: "Я тут!” І сказав: "Не наближайся сюди! Скинь взуття з твоїх ніг: місце бо, що на ньому стоїш – земля свята» (Вих. 3,1-5 ).

Існують і інші вказівки в Старому Завіті, які є, на думку ряду богословів, вказівкою на прийдешню подію Різдва Богородиці.Однак відомості про земне життя Богородиці, що містяться у Священному Писанні Нового Завіту, не є достатньо докладними. Є лише кілька епізодів, які свідчать про особу Діви Марії (Мт. 1,16; 18-25; 2,11, 13-15, 19-23; 12,46-50; 13,55; Мк. 3,31-35; Лк. 1,26-56; 2,4-7, 16-52; 8,19-21; Ів. 2,1-12; 19,25-27; Діян. 1,14), однак з новозавітного оповідання ми не дізнаємося нічого ні про обставини її Різдва, ні про подальше її життя.
Всі ці подробиці життя Приснодіви Марії доносить до нас Церковне Передання, тобто стародавні оповіді, церковно-історичні твори, а також гімнографічна богослужбова спадщина.Одними з найперших таких джерел є ранньохристиянські апокрифи: «Історія Якова про народження Марії» («Протоєвангеліє Якова»; кін. II ст., Єгипет), «Євангеліє дитинства» («Євангеліє від Томи»; II ст.), «Книга Йосипа Теслі» (бл. 400, Єгипет), «Святого Івана Богослова сказання про Успіння Святої Богородиці» (IV-V ст.).

Церква не визнає апокрифи як джерело віровчення, проте визнає достовірність цілого ряду сюжетів, які пов’язані з земним життям Богородиці. Ці апокрифічні оповідання були очищені від «гностичного елементу», будучи узгодженими з канонічними свідоцтвами про Богородицю , які містяться в Четвероєвангелії. Робота по коректурі апокрифічних матеріалів велася не один вік. У результаті сформувався єдиний і внутрішньо несуперечливий Переказ про земне життя Богородиці, а головні події Її життя були внесені до щорічного богослужбового кола нерухомих свят.

Подія  Церковний переказ свідчить нам про те, що на рубежі двох ер світової історії, розділених народженням Христа, в місті Назареті жило немолоде і бездітне подружжя, святі праведні Йоаким і Анна.

Все своє життя вони молилися про те, щоб Господь дарував їм дитину, присвячуючи себе виконанню Божої волі і служінню ближнім. Йоаким і Анна дали обітницю: якщо у них все ж народиться син або дочка, то життя цієї дитини буде присвячене служінню Богові. По закінченні п’ятдесяти років, подружжя молитва престарілих праведників була почута.

Дочку вони назвали Марією (в перекладі з єврейської – «Пані» або «надія»). Дівчинка, яка принесла потіху і душевне полегшення людям похилого віку та богобоязливому подружжю, призначена була стати Матір’ю майбутнього Спасителя світу, Сина Божого. По батькові Вона походила з коліна Юди, з роду Давидового, по матері – з роду Аарона; серед її предків були старозавітні патріархи, первосвященики, правителі і юдейські царі.

Переказ доносить до нас ряд особливих обставин події Різдва Пресвятої Богородиці. Йоаким і Анна дуже страждали через своє безпліддя. Старозавітна мораль бачила в цьому безплідді покарання Боже, тому Йоакиму навіть перешкоджали приносити жертви в храмі, вважаючи, що він неугодний Богові, оскільки не створив потомства для ізраїльського народу.Однак Йоаким знав, що багато старозавітних праведників, серед яких, наприклад, Авраам, так само, як і він, до самих похилого віку не мали дітей, але потім Бог, через їхню віру і молитви, все ж посилав їм потомство. Йоаким віддалився в пустиню, влаштував там намет, де молився і постив протягом 40 днів і ночей.

Анна, подібно чоловікові, гірко оплакувала свою бездітність – навколишні люди ставилися до неї так само, як і до її чоловіка. Бездітність в юдейському суспільстві розглядалася як тяжке покарання за таємні або явні гріхи (Бут. 20,18; Ос. 9,14; Єр. 29,32), а народження дитини спасало від загальної ганьби (Бут. 30,2-3). Так, наприклад, бездітна Рахіль з відчаєм волала до чоловіка: «Дай мені діток, а то вмру» (Бут. 30,1).

Одного разу, коли Анна гуляла в саду і молилася про те, щоб Бог дарував їй дитину, як дарував потомство Сарі, перед Анною постав ангел Господній і пообіцяв їй, що скоро Вона народить, і про потомство її будуть говорити в усьому світі – і Анна дала обітницю присвятити свою дитину Богові. У той же час ангел з’явився і Йоакиму, сповіщаючи, що Бог вислухав їх молитви.

Після цього благовістя Йоаким і Анна зустрілися. Протоєвангеліє Якова (4,7-8) : «І ось Йоаким підійшов зі своїми стадами, і Анна, яка стояла біля воріт, побачила Йоакима що йде, і, підбігши, обняла його, і сказала: Знаю тепер, що Господь благословив мене: будучи вдовою, я тепер не вдова, будучи безплідною, я тепер народжу! І Йоаким в той день знайшов спокій у своєму домі».

Йоаким повернувся додому до Анни, і після закінчення часу в їхньому будинку сталося визначна подія – Різдво Пресвятої Богородиці. Як сказано в Протоєвангелії, «пройшли належні їй місяці, і Анна в дев’ятий місяць народила».

По закінченні року після Різдва Пресвятої Богородиці , Йоаким влаштував бенкет, на який скликав священиків, старійшин і всіх своїх знайомих. На цьому бенкеті він підняв свою благословенну дочка і, показуючи всім, просив священиків благословити її.

Після Різдва Пресвятої Богородиці вже літні Її батьки принесли Богу подячні жертви за даний їм дар, а Анна після народження дочки дала обітницю, що немовля не буде ходити по землі доти, поки батьки не введуть Марію в храм Господній. Коли майбутня Богородиця досягла 3-річного віку, Йоаким і Анна, які відкладали до цього моменту її посвячення Богові, вирішили, що настала пора привести Марію в храм. За переказами, вступ Марії в храм супроводжувалося урочистою ходою, по дорозі до храму стояли юні непорочні діви з запаленими світильниками.

Історія свята   Першу згадку ми зустрічаємо у V ст. на Сході в словах патріарха Константинопольського – Прокла (439-446 рр.), а на Заході – в сакраментарії (требнику) папи Геласія (492-496 рр.). Але ці свідчення, на думку богословів, не мають повної достовірності.

Як вважає ряд дослідників, свято Різдва Пресвятої Богородиці виникло, по всій видимості, спочатку в грецькій Церкві і незабаром після цього з’явилося в Римі.

Святий Андрій Критський (+ бл. 712 р.) , який склав на свято два слова і канон, доводить в каноні, що в цей день повинно «радіти все створіння» , «веселитися небо і радіти земля».

Із західних місяцесловів свято Різдва Пресвятої Богородиці вперше згадується в римському псевдо-Єронімовому мартирологу VII ст. і в англійському мартирологу Біди (+ 735 р.). Святий Папа Сергій (687-701 рр.), за свідченням Анастасія бібліотекаря (IX ст.), встановив на це свято літанію (хресний хід) від церкви святої Марії. У правилах святого Боніфатія (VIII ст.) це свято заслуговує особливого народного вшанування.
Незважаючи на згадки в латинських джерелах VII ст., свято не мало загального розповсюдження і урочистої служби аж до XII -XIII ст. Лише на Ліонському соборі 1245 папа Інокентій IV зробив октаву свята обов’язковою для всієї західної Церкви, а папа Григорій XI (1370-1378 рр.) встановив для свята Вігілію з постом і особливу службу літургії.Свято Різдва Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії відноситься до дуже древніх Богородичних свят, хоча не можливо точно визначити час, коли воно виникло.

У VI столітті преподобний Роман Сладкоспівець склав тропар свята, який співається церквою і в наш час. У теперішню службу свята входять пісні наступних піснеспівців: святого Андрія Критського (VII ст.) – другий канон, святого Івана Дамаскина (VIII ст.) – перший канон, Германа, патріарха Константинопольського (VIII ст.) – стихири на стиховні, Анатолія єпископа Солунського (IX ст.) – деякі стихири на литії, Стефана і Сергія Святоградців (IX ст.) – стихири на Господи воззвах і деякі на литії і стиховні, Йосипа Піснепісця (IX ст.) – канон на предпразднство.

Офіційне введення цього свята у візантійському царстві приписують цареві Маврикію.
Значення свята

У Різдві Пресвятої Богородиці Церква і святі отці прославляють велику ступінь наближення Божества до благодатного єднання з людством в особі Діви, народженої за обітницею Божою.

Святий Андрій Критський називає це свято початком свят, дверима до благодаті й істини. «У Різдві Божої Матері, – говорить святий Андрій Критський, – Творець всього входить в одухотворений храм».