Статтi

Чому ми не пам’ятаємо цього про Ісуса?


Чому ми не пам’ятаємо цього про Ісуса?

І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.

Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?

Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його – хіба не тут між нами?” І брали йому це за зле.

Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, – як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі.”

І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;     і вражений був їхньою невірою. 

З цього біблійного уривку дізнаємось про щось насправді дуже важливе для кожного з нас. Ісус прийшов до свого рідного міста і взяв зі собою учнів – забрав їх у світ свого дитинства, що для багатьох людей є немислиме.
Багато з нас намагаються все життя втекти від свого коріння, будуючи своє "я” на експорт, наче актори, ввесь час грають якісь ролі.

Важким гріхом є соромитися своїх батьків, але багато з нас соромиться – походження, сім’ї, дитинства. Про що це свідчить? Не можна говорити про всі випадки заагльно, але варто сказати про те, що нерідко ми оберігаємо своє минуле від свого теперішнього середовища, щоби воно не було висміяним через його простоту.

Іноді як священик відвідую різних людей. Один пан запросив мене до дому, де мешкає його мати. Старенька, дізнавшись, що я священик, почала розповідати про недавно прочитану книгу про святого Франциска. На це чоловік сказав: "Мамо, та тихо. Не час зараз. Пробачте, моя мама завжди щось…”

І це часто так. Так відбувається, коли дружина щось говорить у товаристві чоловіка або ж навпаки. Боїмося, щоби діти щось сказали. Одна пані говорила, що коли є час особистої спонтанної молитви на Літургії, то вона лише тремтить від думки, що її малий може випалити.

Дуже боїмося показати те, що тримаємо за сімома замками, особливо коли йдеться про щось рідне, таємниче, те, що показує нас без масок, такими, якими ми є.

Коли терміново приходжу до чийогось дому уділяти Святих Тайн, то часто чую: Отче, та у мене такий безлад, та хотіла прибрати трохи, а не встигла…

Для чого я це говорю? А подумаймо, як кожен з нас поводиться в таких ситуаціях, коли незаплановано хтось відвідує нас або наших батьків? Бо така поведінка, коли якусь частиного свого життя понад усе ми хочемо приховати, може свідчити якраз про те, що своє "я” готуємо на експорт.

Можна грати ролі 24 години на добу впродовж багатьох років. Коли я переглядав фото із аудієнції зі Святим Отцем, то насправді вразило мене, які побожні вирази обличчя я можу мати! І всі ми можемо надягати такі різні вирази обличчя. Один чоловік розповідав, як йому довелося звільнити свого працівника, до того завжди усміхненого та гречного. Як тільки він дізнався про цю новину, то одразу ж неначе озвірів, почав його ображати, говорити усякі погані речі…

Ісус був цілісною людиною, інтегрованою. Він не був приватно сином Марії, а офіційно – Спасителем, саме тому і не боявся запросити учнів до батьківського дому.

Бог є у тобі справжньому, якщо не віднайдеш себе справжнього, то не знайдеш Бога. Бог чекає на тебе у Твоїй справжньості, Він всередині. Не треба іти в паломництво до Святої Землі, щоби знайти Його. Але для багатьох людей є тотальною загадкою, а який я є справжній?

Можна мати 30-40 масок, змінювати їх постійно. Але лише там, удома, в дитинстві ми були справжні і Бог був всередині нас. А від того, що ми жонглюємо своїми поставами відповідно до місця і середовища, лише страждаємо, нервуємось, стресуємо.

Особливо нервуємось тоді удома. Бо молодий хлопець чи дівчина приходить окрилений із зустрічі з друзями, а тут мама каже: ти залишив свої брудні шкарпетки! Ну що ж вона розуміє?! Або ж чоловік мило проводить день у товаристві прекрасних колег по роботі, напарфумлених і з гарним настроєм, а та дружина вже рік говорить про ремонт в квартирі. Можна грати ролі усюди, а вдома це занадто складно.

Чиста любов – це бути відкритим. Будь ласка, можете прочитати мої емейли, заглянути до моїх шухляд, познайомитись з моїми дітьми та чоловіком чи дружиною. Чиста людина – проста і вільна, вона не має чого приховувати. Таким був Ісус, любив чисто і по-справжньому.

У своєму обмеженому масками із заздалегідь сформованими судженнями житті ми нерідко впадаєм у крайнощі, як і ті люди, про яких чуємо з уривку Святого Письма. Вони бачили Ісуса, але не вірили, що Він Спаситель.

"Ми бачили твою дружину, вона така чарівна і розумна” – говорять колеги по роботі чоловіку. "То не могла бути моя дружина” – відповідає той. І що тут ще додати? Навіть якби хто отримав нагороду Нобеля або ж титул міс краси, залишиться дурним або некрасивим в очах того, хто так собі вирішив думати.

Бо ми самі створюємо світ. Ті є добрі, ті недобрі. Моя сусідка з першого поверху добра, з другого дурна, з третього така собі…

Створюємо собі свій світ. І бачимо, що є так чи інакше, але сприймаємо виключно так, як вирішили собі сприймати.

У Церкві все недобре, всюди гроші… Справді? Де причина такої думки, чи не в нашому переконанні виключно?

Чи не ще одна спроба натягнути на когось вигідну для нас самих маску? Пам’ятаймо про взірець нашого Спасителя, який не цурався свого дитинства, не боявся бути вповні відкритим до кожного, не боявся бути самим собою, незалежно від того, з ким був і де.

Це і є ціллю нашої духовної праці – склеїти себе в одну цілу справжню людину, щоби побачити в собі Бога.