ЧОМУ ГОСПОДЬ ДОПУСКАЄ ЗЛО.

Давним-давно
в єгипетській пустелі жив один монах - пустельник. Іноді він ходив в
Олександрію, щоб продати кошики, які робив. Майже всі отримані за кошики гроші
пустельник роздавав бідним, а собі купував тільки найнеобхідніше.
Одного
разу, йдучи в місто, він задався питанням: «Чому Господь допускає зло в житті
людей, якщо Він - Добрий, Справедливий і Всемогутній?» Його розум обурювався
від того, що він бачив так багато нещастя і скорботи, коли в останній раз був в
місті.
По
дорозі йому зустрівся інший монах, теж йшов в Олександрію. Вони розговорилися,
і він розповів попутникові про свої думки. Бачачи, як схвильований пустельник,
чернець втішив його і сказав, що Господь відкриє йому істину, коли вони
прийдуть в місто, але сам він повинен буде невпинно молитися і ні про що не
питати, що б не трапилося з ними.
Пустельник
обіцяв виконати те, про що просив монах, і вони продовжили шлях. На нічліг вони
зупинилися в одному будинку. Господарі люб'язно прийняли і щедро пригостили їх.
На столі стояв красивий срібний посуд. І ось перед тим, як лягати у ліжко,
монах потихеньку взяв цю посудину і поклав в свою торбинку. Пустельник хотів
було дорікнути своєму попутнику, але згадав про обіцянку і нічого не сказав.
Вранці
вони прийшли до річки. Монах вийняв з торбинки посудину, осінив її хресним знаменням
і опустив в воду.
До
обіду подорожні добралися до іншого селища. Їх запросили на трапезу в один з
будинків. Коли вони йшли, у дворі загавкав собака. Монах вбив її. Тут з будинку
вибіг хлопчик і почав кричати. Монах схопив його за праву руку, смикнув і
зламав, а потім спокійно продовжив свій шлях. Обурений пустельник хотів було
висловити йому все, що думає, але згадав про свою обіцянку і знову промовчав.
Коли
стемніло, монах і пустельник вирішили заночувати в напівзруйнованому будинку,
але в ньому, як виявилося, жили діти. Їхні батьки померли, і не було кому про
них подбати. Подорожні провели тут ніч, а вранці, перш ніж піти, монах взяв
палаюче поліно з печі і підпалив цей будинок. І знову пустельник обурився, але
знову йому довелося промовчати.
Вони
прийшли до третього селища. Там стояв напівзруйнований храм, але все-таки в
нього ще можна було зайти, щоб помолитися. Чернець узяв камінь і кинув його у
вікно церкви - воно розбилося. Потім повів свого здивованого побратима в
їдальню. Зайшовши, монах зробив три земні поклони. Пустельник вже змирився з
дивними вчинками свого супутника і тільки молився.
В
останню ніч подорожніх запросили переночувати в будинок на узліссі. Тут жила
молода сім'я, у якої не було дітей. Вранці господарі вирушили працювати в поле,
а подорожні продовжили свій шлях. Але раптом монах повернувся і підпалив і цей
будинок.
Нарешті
вони дісталися до Олександрії. Самітника кортіло зрозуміти суть того, що
сталося з ними по шляху в місто. І він запитав свого супутника:
-
Скажи мені нарешті, хто ти такий?
- Я
ангел! - відповів той йому.
-
Який же ти Ангел ?! - обурено сказав самітник. - Ти єси диявол! Тільки демон
може здійснювати всі ті гидоти, які ти робив. Весь час на гостинність цих
добрих людей ти відповідав чорною невдячністю. Ти був злодієм, палієм, вбивцею,
святотатцем. А ще носиш чернечий одяг!
- Ти
помиляєшся, - спокійно відповідав попутник. - Я дійсно Ангел. І посланий до
тебе тому, що Господь побачив твої муки і захотів відповісти на питання, що
мучать тебе питання. Я знаю, ти хочеш дізнатися, чому я все це зробив. Почну з
самого початку.
Чому
вкрав посудину? Я відповім тобі: її вкрав дід господаря з одного монастирського
храму, і через це святотатство три покоління цього роду були покарані хворобами
та іншими недугами. В знак подяки за гостинність я вирішив позбавити їх від
цього покарання. Осінив посудину хресним знаменням і опустив в річку. Туди
прийдуть монахи прати свої речі, знайдуть її і повернуть в свою обитель.
Я
знав, що та собака вже скажена. Вона покусала б своїх господарів, і тому я вбив
її. А їх синові зламав руку, тому що передбачав: подорослішавши, він став би
розбійником. А з такою хворою рукою не дуже-то порозбійничаєш.
Чому
я підпалив будинок дітей? Ці діти без опіки над ними незабаром б померли, а
тепер на згарищі вони знайдуть заховане їхніми батьками срібло і зможуть
поїхати в Олександрію до свого дядька-єпископа, він подбає про них. Коли
виростуть, хлопчики стануть священиками, а дівчатка вийдуть заміж.
Знаю,
що ти дивуєшся, чому я кинув камінь в церкву і вклонився в їдальні. Я побачив,
що демони танцюють біля церковного вікна, і цим каменем прогнав їх. Цей храм
скоро відремонтують. Якраз в їдальні один багатий чоловік обіцяв священикові,
що сплатить всі витрати по ремонту храму. Тому я вклонився йому.
І
нарешті, про останній будинок. Я підпалив його, щоб позбавити молоду сім'ю від
прокляття бездітності. Раніше чоловік уклав нечесну угоду і на виручені гроші
побудував свій будинок. Тому у них і немає дітей. Я бачу, що він кається у
своєму вчинку і не знає, як позбутися від свого житла. Тепер він побудує більш
скромніший будинок, але на чесно зароблені гроші. І Господь благословить їх
дітьми.
Ти
зрозумів? У всьому проявляється Боже милосердя до людей, але вони цього не
бачать і не можуть зрозуміти. Господь ніколи не робить зла. Але люди Його
справи сприймають як нещастя і скорботи, а Господь так надходить лише заради
добра і їх виправлення. Тому не дивись на зовнішню сторону, а постарайся у
всьому бачити Божу всесправедливість.
Архімандрит Клеопа (Іліє)
