Статтi

Воскресіння і хрест


Воскресіння і хрест

З усіх великих празників нашого церковного року найбільш давній, урочистий і радісний — це світлий празник Христового Воскресення. Він, як сказано в ірмосі 8 пісні пасхального канону утрені, "Цар і Господь, празників празник і торжество торжеств".

Святі Отці Церкви особливо підкреслюють значення і велич цього празника. "Пасха в нас, — каже святий Григорій Богослов у своєму пасхальному слові, — це празників празник і торжество торжеств, яке настільки перевищує всі инші торжества, не тільки людські, але і Христові, що в його честь відбуваються, наскільки сонце перевищує звізди". А святий Йоан Золотоустий у проповіді на Пасху так звеличує Христове Воскресення: "Де твоє, смерте, жало? Де твоя, аде, перемога? Воскрес Христос і ти провалився. Воскрес Христос і впали демони. Воскрес Христос і радіють ангели. Воскрес Христос і життя панує. Воскрес Христос і нема ні одного мерця в гробі, бо Христос воскрес із мертвих і став первістком померлих".

Тож у світлому й радісному дні Христового Воскресення свята Церква закликає небо й землю до святої Божої радости: "Хай небеса достойно веселяться, хай радіє земля, хай празнує увесь світ видимий і невидимий, бо Христос устав, радість вічна" (Тропар 1 пісні канона).

«Коли юдеї вимагають знаків, а греки мудрості шукають, – ми проповідуємо Христа розп’ятого: ганьбу для юдеїв, і глупоту для поган, а для тих, що покликані, -чи юдеїв, чи греків – Христа, Божу могутність і Божу мудрість. Бо, нібито немудре Боже – мудріше від людської мудрості, і немічне Боже міцніше від людської сили» (1 Кор. 1,22-25).

Не слід ні на мить забувати, що кінець і мета нашої подорожі – зустріч з Воскреслим Христом. Деякі люди готові визнати, що подія Воскресіння займала в досвіді апостолів величезне значення, але не в змозі зрозуміти, яким чином цей апостольський досвід може мати центральне значення і для нас.

Факт, що з усіх світових історичних подій Христове Воскресіння належить у рівній мірі до минулого і до реальності сьогодення.

Христос, Який помер на Хресті в певний день, Христос, Який воскрес із гробу у Своїй прославленій людській плоті в певний день, належить минулому як історичний факт; але Христос воскреслий живе вічно у Отцівській славі, належить історії кожного дня, кожного моменту, тому що, згідно Його обіцянки, Він, Воскреслий, перебуває з нами нині і на віки віків.

З цієї точки зору християнський досвід пов’язаний з подією Воскресіння, тому що це єдина євангельська подія, яка може стати частиною нашого особистого досвіду. Все інше ми сприймаємо з письмового або усного переказу: опис Страстей, різні події, про які оповідає Святе Писання, але Воскресіння ми знаємо, особисто.

Святий Симеон Новий Богослов казав: «Як може той, хто не пізнав Воскресіння в цьому житті, сподіватися відкрити його і насолодитися ним по смерті?» Тільки досвід Воскресіння і Вічного Життя може перетворити смерть тіла в сон, а саму смерть у браму Життя.

Звернемося тепер до самої події Воскресіння і запитаємо себе, чому воно настільки є важливим, чому апостол Павло міг сказати:«А коли Христос не воскрес, то марна проповідь наша, то марна й віра ваша. Коли ми надіємося на Христа лише в цьому житті, то ми – найнещасніші з усіх людей» (І Кор. 14,15-19).

Дійсно, якщо Христос не воскрес, то вся наша віра, вся наша переконаність, наше внутрішнє життя, наша надія – все спочиває на брехні, все ґрунтується на чомусь, чого ніколи не було і що не може служити підставою ні для чого.

У досвіді дванадцятьох апостолів смерть Христа на хресті була подією набагато більшою і значною, ніж смерть друга, наставника і вчителя.

Вони не просто оплакували втрату дорогого Друга, поразку Царя, у перемозі якого були впевнені. Якщо ми уважно вчитаємося в Євангеліє, подивимося, які стосунки були між апостолами і Господом, ми побачимо, як мало-помалу росте близькість між Учителем та учнями.

Христос став центром їхнього життя. Коли Христос звернувся до Своїх учнів і запитав, чи не хочуть вони залишити Його, Петро відповів: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного» (Ів. 6,68).

Ми бачимо групу людей, зібрану навколо Того, Хто є Життям Вічним; і ця група людей не може існувати поза зв’язком з Христом не тому, що їх з’єднують узи любові, дружби, лояльності, а тому що в Ньому вони пережили Життя Вічне. І коли Христос помер на хресті, зацькований, зраджений тими, хто був поза цим колом любові, то тоді – йшлося не про смерть друга і наставника: то була набагато глибша трагедія.

Якщо Христос у всій повноті, що Він представляв Собою, міг померти на хресті, значить, людська ненависть сильніша Божественної Любові; людська ненависть перемогла Божественну Любов, відкинула Його і вбила на Голготі.

І якщо пам’ятати про ту єдність, яка поступово утворилася між Христом і Його учнями, так що їх життя стало Його життям і вони діяли, бачили, відчували і сприймали все в Ньому і через Нього, ви зрозумієте, що Його смерть була не тільки повною та безповоротною темрявою Великої п’ятниці, але була їх власною смертю, тому що у них відняли життя; вони не могли більше жити, їм залишилося лише існувати.

Тоді ви можете зрозуміти, чому для апостолів Воскресіння було повною новизною, вирішальною подією. Коли на третій день Христос з’явився їм при закритих дверях, першою їх думкою було, що це галюцинація, марево. Христос підкреслює, що Він не дух, не примара. Він ділить з учнями їжу.

І ясно, чому перші слова Христа були словами потіхи: «Мир вам!» (Ів. 20,21).

Він приносить їм мир, відібраний Його смертю, яка була і їх смертю; Він звільнив їх від безпросвітного сум’яття, в яке вони занурилися, від темряви, в якій неможливо було розрізнити Життя, від цього минулого життя, з якого була вилучена Вічність.

Він дав їм мир, який тільки Він і міг дати, мир, що вищий від усякого розуму, мир, який повертає до Життя за межею всяких сумнівів.

Ми також повинні пізнати радість Воскресіння, але це можливо, тільки якщо спочатку ми пізнаємо трагедію Хреста. Для того щоб відродитися, ми повинні померти – померти для наших страхів, померти для всього того, що робить світ настільки вузьким, холодним, бідним, жорстоким. Померти, щоб наші душі могли жити, могли радіти, могли відкрити весну життя.

У такому випадку Воскресіння Христове дійде і до нас. Але без смерті на Хресті немає Воскресіння і його радості – радості відродженого життя, радості життя, якого ніхто більше не в силах відібрати в нас!

Воскресіння Христа – така ж історична реальність, як і Його смерть на Хресті. Не тільки серцем, але всім цілісним нашим досвідом ми визнаємо воскреслого Христа. Ми можемо знати Його день у день, як знали Його апостоли. Не Христа в тілі, не Христа, якого бачили оточуючі люди в дні Його земного життя, але вічно живого, безсмертного Христа, Христа, якого, як каже апостол Павло, ми знаємо духом, воскреслого Христа, Який належить часу і вічності, тому що, одного разу померши на хресті, Він живе вічно.

Воскресіння Христа – єдина, неповторна подія, яка відноситься як до минулого, так і до сучасного. Минулого, тому що воно відбулося в певний день, в певному місці, в певний момент, тому що його бачили і розпізнали як подію в часі, в житті тих, хто знав Христа. Але воно також належить і кожному дню, тому що Христос, одного разу воскреснувши, живий вічно, і кожен з нас може знати Його особисто; і поки ми не пізнали Його особисто, ми не знаємо ще, що означає бути християнином.

Народження Сина Божого несхоже на наше. Він володіє вічною славою Отця перше всіх віків і вступає в наш світ, в створений світ, куди людина внесла гріх, страждання, смерть.

Народження Христа не є для Нього початком життя, а початком смерті. Перший день Його життя на землі є першим днем Його сходження на Хрест.Він віддав Своє життя, прийняв неможливу смерть, щоб розділити з нами всю трагедію нашого людського становища.

Господь Сам взяв на свої плечі перший Хрест, найтяжчий, найжахливіший; після Нього тисячі і тьми чоловіків, жінок, дітей взяли на себе власні хрести, більш легкі. Але як часто і цей хрест, набагато легший, ніж Хрест Христовий, є для нас таким страшним.

Незліченна безліч людей з любов’ю, слухняно пройшли Христовим шляхом, довгим, трагічним шляхом, який вказав нам Господь. Так, шлях трагічний, але веде він від землі до самого престолу Божого, в Боже Царство. Ось вже дві тисячі років йдуть, несучи свої хрести, люди, віруючі в Христа.Вони йдуть слідом за Ним, натовп за натовпом, і на шляху видно незліченні хрести, на яких розпинаються учні Христові. Хрест за хрестом, куди не глянеш все в хрестах. Ми бачимо мучеників, які перенесли тілесні страждання, бачимо подвижників, героїв духу, бачимо ченців і черниць, священиків і пастирів, які добровільно взяли на себе Христовий хрест. І немає кінця цьому ходу.

Вони йдуть із століття в століття, знаючи, що Христос попереджав про те, що на землі вони будуть в скорботі, але що Царство Боже належить їм. Вони йдуть з важким хрестом, знедолені, гнані за правду, за ім’я Христове. Вони йдуть, чисті жертви Богові, старі і юні, діти і дорослі. А де ж ми? Або ми збираємося стояти і дивитися, як простує повз нас цей нескінченний радісний сонм людей з сяючими поглядами, з незгасаючою надією, з непохитною любов’ю, з невимовною радістю в серцях?

Невже ми не приєднаємося до цієї вічної ходи? Невже ми не візьмемо свій хрест і не підемо за Христом?Христос заповів нам йти за Ним. Він закликав нас на бенкет у Своє Царство, Він поруч з кожним, хто йде цим шляхом. Або, можливо, це уявляється нам страшним жахом? Як може кров і плоть винести цю трагедію, видовище всіх цих мучеників, нових і колишніх?

Це можливо, тому що Христос воскрес, тому що ми бачимо в Господі, Який простує попереду нас, не переможеного Пророка із Галилеї, яким бачили Його мучителі і гонителі. Ми пізнали Його у славі Воскресіння. Ми знаємо, що кожне Його слово правдиве.

Ми знаємо, що Царство Боже належить нам, якщо тільки ми підемо за Ним.