Статтi

Дві дороги.


Дві дороги.

В одному королівстві в інший час жила-була людина. Як і всі люди в усі часи, вона хотіла жити. Мала свої цінності, ідеали, мрії, життєві пріоритети. Дарування, схильності. Душу, яка хотіла реалізувати своє призначення.

Королівство мало не ідеальний суспільний устрій, не рівномірний рівень розвитку людей. Деякі люди ще не досягли тих вершин людських, які могли б досягти.

Людина, про яку йде мова, далі будемо називати його просто Герой, опинилася на одному з тих життєвих роздоріжь, де від вибору залежить все настуне її життя.

Нехай життєве роздоріжжя мало вигляд перехрестя з камнем посередині з написом «Твій вибір зараз визначатиме весь твій наступний життєвий шлях. Роби його свідомо». За камнем шлях розходився в два різні боки, а біля нього знаходився дороговказ. Дороговказ вказував на одну з доріг – ліву. Людина бачила, що саме цією дорогою постійно йшли інші. Чомусь ніхто не хотів йти невідомим шляхом в правий бік.

Тут Герой задумався куди йти. Як не дивно, він відчував, що якась неперебірна внутрішня сила спонукала вибрати невідому праву дорогу. Здавалося б, тільки вчинивши велике насилля над собою, він міг звернути в інший бік.

Він спитав одного з тих, хто йшли шляхом, на який вказував дороговказ, чому вони вибирають саме цей шлях. Мандрівник відповів: «Дуже просто. Я бачу, що всі туди йдуть. Мабуть, ліва дорога дійсно краща. Навіщо ризикувати, йдучи в невідомість?»

Герой притчі задумався ще більше.

І тут до роздоріжжя підходять його батьки і кажуть: «Досить змушувати нас хвилюватися, переживати за тебе. Крім того, ми хочемо, щоб ти рухався і жив так, як ми. Ми тебе щиро любимо. Пішли туди куди всі йдуть» .

Мало того, до каменю життєвого вибору підійшов давній конкурент Героя. Він побоювався, що маловідомий шлях може преподнести новий багатий можливостями ринок. Або вільні землі, які можна заселити і ефективно обробляти. Які можуть бути багатими природними ресурсами або взагалі скарбами! Боявся просто втрачати конкурента з поля зору, мало що він може там в невідомості знайти, створити. Як може вирости. І сказав: «Ти не зможеш йти непротореним шляхом. Там може бути небезпечно. Пішли, якось поділимося клієнтами і благами. Там нікого і нічого немає. Точно».

Підійшли й ті, хто просто не любили прогресу. Вони і чути нічого не хотіли про можливість альтернативи. Не хотіли напружуватись, непокоїтися, турбуватися новими можливостями, страхами..

Ті, що хотіли на загальновживаній дорозі торгувати пиріжками і не хотіли втрачати клієнтів.

Нарешті банда злочинців, що положили око на Героя та збиралися його пограбувати на лівій дорозі, яку добре знали. Вони взагалі почали йому погрожувати. Рішуче критикували, осміювали. Його самого. Його Душу, Призначення, що вперто тягнулися до невідомого шляху. Мрії, цінності, світобачення. Взагалі рішуче заперечувати його право на них і на вибір.

На третій раз Герой задумався найдужче. Він уже хотів вибрати ліву дорогу – вчинити проти себе, як до нього звернувся один подорожуючий, що досі мовчки це все спостерігав. 45-літній суворого вигляду чоловік з розумними і добрими очима сказав: « Те, що ти відчуваєш – голос твоєї душі, самої суті тебе. Якій, очевидно, призначено Богом йти направо. Ти все життя будеш чинити насилля над самим собою? Чи будеш ти щасливий тоді? Чи знайдеш ти так щось взагалі? Якщо тобі призначено бути першопроходцем, подумай про тих, хто міг би піти за тобою».

Багато питань задавав собі Герой. Критично переосмислював свої вірування і світобачення. Сумнівався в усіх своїх знаннях взагалі, знаннях щодо фундаментальних основ людського буття. «Що для мене є життя?» - питав він себе. Чи має він право власний життєвий шлях? Життя по-своєму? В згоді та гармонії не тільки з іншими людьми, але й зі своїми розумом, серцем, прагненнями? Чи піти на компроміс із загальноприйнятою точкою зору? Але ж компроміс стосувався б усього його людського буття, існування. Того, для чого і чому він взагалі живе!.. Жити і одночасно, по суті не жити, а потім просто померти? Чи вчинити не так, як абсолютно усі інші?

Наступний хід весь думок буде у вигляді прямої мови.

«Я буду реалізовувати свою душу і свій шлях, цілі, цінності, незалежно від того розділяють їх інші чи ні. Незалежно від того чи схвалюють їх. Допомагають чи погрожують. Навіть, якщо весь світ буде проти цього.

Душа моя зі мною завжди. При яких-завгодно зовнішніх оточеннях, обставинах, подіях. Добре мені чи погано. Схвалюють мій вибір чи ні.

Моя душа, не чиясь інша. І моє життя! Я маю право вибирати, що з ними робити!

Я буду реалізовувати своє покликання і унікальний життєвий шлях, навіть якщо мене не будуть розуміти, приймати, поважати інші люди. Навіть, якщо буде дуже важко! Навіть, якщо ступаю в невідомість!..

Я усвідомлюю відповідальність мою за це. І свідомо згоджуюсь на усі складності і труднощі.

Я знаю, що можу помилитися на цьому шляху. Помилятися. Можу і, мабуть, буду.

Але я точно знаю, що мій напрям істинно правильний.

Незважаючи на все пророцтва, погрози, загрози, невідомість і страждання, які чекають мене на непротореній дорозі.

Незважаючи на відсутність гарантованих благ і нагород!..

Я не віддам свою свободу, життя, і право на вибір шляху в ньому кому б то не було!

Я вибираю свободу і своє покликання. Покликання - обовязок перед Богом і людьми.

Вони вибирають своє, а я – своє! Навіть, якщо вони успішні, авторитетні, влаштовані, щасливі, а я – ні.

Я ніколи не зможу бути щасливим, не зможу розвиватися! якщо не робитиму те, що для мене є, власне, синонімом життя. Втрата чого для мене означає втрату самого життя!

Між надією на можливість дійсно жити – істинно жити! – і безнадією я вибираю надію.

Я навіть не буду пояснювати це. Не буду доводити, що все рівно буду жити в конструктивно, в гармонії зі Всесвітом, людьми. Що так буду набагато кориснішим людям.

Я реалізовую моє Богом дане право! Ніяких звітів, прохань дозволів, компенсацій, викупів за свою свободу. Свободу дану БОГОМ!

Не буде затвержень закону Божого лінивими чи егоцентричними, відсталими, чи злими людьми. Людьми, охопленими страхом чи невіглацтвом.

Не збираюсь просити дозволу. Ні делегувати своє право іншим. Ні віддавати, ні просити вибачення за це. Душа і покликання, які вони є, дані Богом. Не думаю, що є сенс просити дозволу реалізувати їх у людей. Воля Божа вище.

Я буду терпіти труднощі. Долати чи обходити непрохідні місця. Буду жити по-своєму. Буду першопроходцем. Буду проторювати шлях для тих, хто піде слідом.

Буду творити добро, навіть якщо навколо одне зло. Віддавати, навіть, якщо всюди над-егоїзм. Шукати розум і прогрес, навіть, якщо навколо віддсталість і невіглацтво. Хотіти кращого та йти до цього, навіть, якщо всі інші тільки і роблять, що сплять.

Там мене може чекати Едем, а може – безвісний кінець. Але я знаю, що тільки там, можливі для мене розвиток, щастя і світле творення».