Статтi

СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ДМИТРО СОЛУНСЬКИЙ


СВЯТИЙ ВЕЛИКОМУЧЕНИК ДМИТРО СОЛУНСЬКИЙ

Святий великомученик Дмитро Солунський був сином римського проконсула у Тессалоніках (сучасні Салоніки, слов'янська назва - Солунь). Настало третє століття християнства. Римське поганство, духовно зломлене й переможене сонмом мучеників і сповідників Розп'ятого Спасителя, підсилювало гоніння. Батько й мати святого Дмитра були таємними християнами. Таємно в домовій церкві, що була в будинку проконсула, хлопчик був охрещений і вихований у християнській вірі. Це був час правління імператора (Августа) Діоклеціяна та співправителя Сходу Галерія Максиміяна. Діоклеціян був визначним політиком, впродовж майже 20-ти рр. християни жили спокійно за його правління, але з бігом часу для зміцнення імперії він видає декрет за яким кожен громадянин Римської імперії мав засвідчити свою шану до імператора. Імператор (Август) мав титул Pontificа (Верховного Жерця) символізуючи в одній особі поєднання світської та духовної влади. Для вшанування Августа всі громадяни Римської імперії мали скласти жертву перед його образом в поганському храмі серед пантеону римських божеств. Для християн настають важкі часи випробувань. До того часу життя християн в імперії було відносно спокійним. А з моменту виходу декрету надається право службовцям (судовій п’ятірці), записувати всіх громадян імперії у списки, де вказували тих, які склали жертви богам Римської імперії. У тих, хто відмовлявся складати жертву мали конфісковувати майно, християнську літературу, їх можна було віддавати на тортури допоки не відмовляться від своєї впертости, або ж при подальшій відмові, страчувати, як ворогів Римської імперії. Християни не могли приносити жертву ідолам, а тому, видання декрету виявило значне їх число в імперії, що дуже стурбувало імператорський двір і правителів провінцій особливо на Сході .

Діоклеціян відзначався порядністю та чесністю і як людина він розумів, що сам не зможе чесно правити, а тому обирає собі співправителем , Августом на Заході імперії Констанца Хлора, собі залишивши Схід. Згодом він призначає собі кесаря на Сході Галерія Максиміяна віддаючи йому частку управління з розрахунку на порядність цієї людини. Але як виявилося згодом кесарі не відповідали високим вимогам моралі й часто допускали зловживання в управлінні провінціями, а провини часто списували на християн. Піддавшись таким впливам Діоклеціян погоджується на видання декрету проти християн (автором якого вважають кесаря Сходу Галерія Максиміяна, людину жорстоку й грубу)

Після смерти проконсула Солуня, батька Дмитра, а юнак вже досяг повноліття, кесар Сходу Галерій Максиміян, викликав його до себе й, переконавшись у його освіченості й військово-адміністративних здібностях, призначив його на місце батька проконсулом Солунської провінції. Головним завданням, молодого стратега, була оборона міста від варварів. Цікаво, що серед тих варварів які загрожували римлянам були наші предки слов'яни, які охоче селилися на Солунському півострові. У «Житії Дмитрія Солунського» згадується про напад русів (між 379—395рр.) на «Селунський град». Церковне Передання говорить про те, що батьки Дмитра були теж слов'янського походження.

Імператор поставив перед своїм молодим проконсулом ще одну вимогу, викорінювати християнство, воля імператора була однозначною: "Віддавай смерті кожного, хто призиває ім'я Розп'ятого". Імператор не підозрював, призначаючи Дмитра, який шлях сповідання віри та подвигу мучеництва готує він таємному подвижникові. Прийнявши призначення, Дмитро повернувся до Солуня та відкрито визнав себе християнином. Замість того, щоб гнати й страчувати християн, він став відкрито навчати жителів міста християнській вірі та викорінювати поганські звичаї ідолопоклоніння..

Укладач «Житія святого», Метафраст, говорить, що він став для солунян "другим апостолом Павлом", тому що саме "апостол мов" заснував колись у цьому місті першу громаду віруючих (1 Сол., 2 Сол.). Святому Дмитрові призначено було Господом піти за святим апостолом Павлом на мученицьку кончину.

Звичайно звістка про те, що проконсул Дмитро є християнином невдовзі дійшла до кесаря Максиміяна. На зворотному шляху з походу на сарматів (племен, які населяли північне Причорномор`я) імператор вирішив йти через Солунь, щоб покарати проконсула Дмитра та вчинити розправу над солунською християнською спільнотою

Довідавшись про це, святий Дмитро завчасно повелів своєму вірному служці Луппу роздати маєток жебракам зі словами: "Розділи багатство земне поміж ними - будемо шукати собі скарбу на небі". А сам віддався посту й молитві, готуючись до прийняття мученицького вінця, як говорить про це «Житіє святого»

Коли імператор увійшов у місто, наказав викликати до нього Дмитра, і той відважно визнав себе християнином та почав викривати неправду щодо ставлення до християн яких цим указом позбавляли громадянських прав, адже їм навіть заборонялося звертатися до суду, також він викривав марноту римського багатобожжя. Максиміян у гніві наказав ув`язнити сповідника, а сам захопився гладіаторськими видовищами в цирку. Християн розшукували та тягнули до цирку де, улюбленець імператора, гладіатор-силач, германець на ім`я Лій, скидав з помосту на списи воїнів переможених ним у бою мирних християн. Відважний юнак, на ім`я Нестор, із солунських християн, відвідав у в`язниці свого наставника Дмитра та попрохав його благословити на бій із Лієм. За благословінням Дмитрія, Нестор здолав лютого германця й скинув його з помосту на списи воїнів, як той скидав християн. Нестора мали нагородити, як переможця, але розгніваний імператор наказав стратити святого мученика Нестора (пам'ять 27 жовтня 9 листопада за н.ст.) через те, що той був християнином. Дізнавшись про те, що Нестора благословив на бій його наставник Дмитро, кесар посилає воїнів до в`язниці – скарати святого Дмитра.

В благочестивих «житіях» так описують останні дні святого: «Як у світлиці святий Дмитро сидів у темниці, хвалячи й прославляючи Бога. Диявол, бажаючи злякати святого, перетворився на скорпіона й хотів вжалити його в ногу. Осінивши себе хрестом, святий без страху розтоптав нападника. Також він сподобився відвідин Ангела Божого, що приніс йому мир і підбадьорив його перед стражданнями» .

На світанку 26 жовтня (8 листопада за новими стилем) 306 року від Різдва Христового в підземну в`язницю увійшли воїни, вони застали святого за молитвою, та одразу простромили його списами. Так святий сповідник перейшов у вічні світлі оселі.

КУЛЬТ СВЯТОГО ДМИТРА СОЛУНСЬКОГО

Тіло святого великомученика Дмитра було викинуте на поживу диким звірам, але солунські християни таємно взяли його та поховали. Вірний служка, святий Лупп, зібрав на рушник кров святого великомученика Дмитра, зняв із його пальця імператорський перстень, знак високого достоїнства, і омочив його в крові мученика. Перснем та иншими святинями, освяченими кров'ю святого Дмитрія, святий Лупп став зціляти недужих. Імператор дізнавшись про це, наказав схопити й умертвити його.

У часі правління святого рівноапостольного Костянтина (324-337) над могилою святого Дмитра була споруджена церква. На могилі святого відбувалося багато чудес та зцілень недужих. Сто років потому, один іллирійський вельможа на ім`я Леонтій, після свого чудесного зцілення в храмі на могилі святого від тяжкої недуги, вирішує в подяку своїм коштом збудувати новий кам`яний храм. При будівництві нового храму знайдені були нетлінні мощі святого мученика. З них витікало запашне миро, так що все місто наповнилось пахощами. Від дотику до мощів та помазання святим миром здійснювалися чуда та зцілення, внаслідок чого великомученик Дмитро одержує церковне іменування Мироточивого. Дещо пізніше, в XIV столітті Дмитро Хризолог писатиме: «миро за своїм властивостями дещо схоже на воду, але густіше за неї та не подібне до жодної з нам відомих речовин… Воно дивовижніше за всі пахощі створені штучно та природні створені Богом».

Коли Леонтій повертався на Батьківщину, він узяв із собою плащаницю, скроплену кровію святого, з її допомогою він перейшов через буремну ріку яка стала йому на заваді. Повернувшись до Іллирії, Леонтій будує храм в ім`я святого великомученика Дмитра, в якому також відбувалися чуда: володар Іллирії отримав зцілення від гнійних виразок які вкривали його тіло, багато біснуватих та недужих назавжди зцілилися.

Під час правління імператора Маврикія авари, що жили на Дону, осадили місто Солунь. Ще днів за десять до цього, святий Дмитро з`явився у видінні солунському архиєпископу Євсевію і попередив про небезпеку. Але ж ніхто не гадав, що ворог наблизиться до міських стін так швидко. Та коли ворожі загони пішли на приступ міста, на стіні на очах у всіх з’явився святий Дмитро у вигляді озброєного воїна. Першого ж ворога, котрий піднявся на стіну, він вразив списом. Вороги відступили, але ненадовго, скоро вони оточили місто стінобитними пристроями і метальними механізмами. Задвигтіли стіни, посипалися на місто стріли і камені, але на сьомий місяць облоги вороги раптом кинулися тікати, кинувши все своє майно. Декотрі з них, повернувшись на милість солунян, розповідали, що від початку облоги бачили на стінах безліч захисників, яких очолював полум’яносяючий воїн на білому коні, в одязі, білому наче сніг. Так святий Дмитро оборонив своє місто.

Коли ж Солунь вразив голод, бо вороги, що облягли місто, знищили всі хлібні запаси, святий Дмитро кілька разів обходив пристані приморських міст, являв себе на кораблях, наказуючи, щоб судна з пшеницею пливли до Солуні. Таким чином святий ще раз врятував своє рідне місто.

«Житіє» святого Дмитра оповідає, що він звільняв полонених від ярма невірних і допомагав їм дійти Солуні.

Кілька разів шанувальники солунського чудотворця робили спроби перенести його святі мощі або їх частки до Константинополя. Але незмінно святий Дмитро таємниче проявляв свою волю залишитися заступником і захисником рідного Солуня. Неодноразово підступали до міста наші предки слов'яни-погани, та були відігнані від стін Солуня видом грізного світлого юнака, що обходив стіни й наганяв жах на воїнів. Може, тому ім'я святого Дмитра Солунського особливо пошановане серед слов'янських народів після прийняття ними християнства З иншого боку, греки, переважно, вважали святого Дмитра слов'янським святим. Особливо поширеним є культ святого Дмитра на Балканах, де на його честь збудовано понад двісті церков.

КУЛЬТ СВЯТОГО НА РУСІ-УКРАЇНІ

Дар чудес, нетлінність тіла та мироточивість стають джерелом великого й широкого культу св. Дмитра не лише в Греції, але й по цілій Слов`янщині. До його гробу з року в рік з усіх країв йдуть сотні й тисячі паломників. Він допомагає в кожній біді та потребі. Воїни обирають його за свого опікуна. На українській землі культ Св. Дмитра прийшов, очевидно, разом із Аскольдовим хрещенням Руси у 860 р. Цьому міг також сприяти слов'янський просвітитель і проповідник християнства Кирило (бл. 827-869 рр.), який теж народився у місті Солуні. Він взимку 860-861 рр. перебував у Херсонесі, де спілкувався із руськими книжниками і ознайомився з євангелієм та псалтирем, писаним руськими письменниками (ще до винайдення Кирилом нової слов'янської абетки). Згодом у Київській Русі та в Україні було зведено чимало церков та монастирів на честь святого Дмитрія. А свої перемоги українські полководці пояснювали саме небесним покровительством цього святого.

З ім'ям святого великомученика Дмитра Солунського пов'язані, сторінки Літопису Руси-України «Повісті врем’яних літ». Зокрема згадка 907 року коли Віщий Олег розгромив греків під Константинополем, як повідомляє літопис, «убояшися греци і рекоша: ність се Олег, но св. Димитрій послан на ни от Бога» (убоялись греки і говорили: це не Олег, але святий Дмитро посланий на нас від Бога). Русичі завжди вірили, що вони перебувають під особливим заступництвом святого великомученика Дмитра. Більше того, у староукраїнських билинах великомученика Дмитра зображують русичем за походженням - настільки цей образ зливався із душею українського народу.

Церковне шанування святого великомученика Дмитра в Київській Русі почалося відразу після Охрещення Руси-України 988 р.. В житії Феодосія ігумена Печерського преподобний Нестор Літописець згадує про монастир Святого Дмитра Солунського на Печерську. До початку 70-х років ХI сторіччя будується Дмитрівський монастир в Києві, відомий згодом як Михайлівський-Золотоверхий монастир. Монастир був побудований сином Ярослава Мудрого, великим князем Ізяславом, у хрещенні Дмитром († 1078). Сталося це року 1062, і цей монастир свого часу конкурував навіть з Печерським.

Це вже пізніше князь Святополк (у святому хрещенні Михайло) звів поблизу храм на честь свого небесного патрона архистратига Михаїла, але й у новому храмі на північнім боці південного вівтарного пілона ясніла всіма шанована мозаїчна ікона Дмитра Солунського.

Мозаїчна ікона святого Дмитра Солунського із собору Дмитрівського монастиря збереглася до наших днів і перебуває в Росії у Державній Третьяковській галереї де й понині утримується під усілякими приводами, аби не віддати господарям – українським православним віруючим. Сам образ Дмитра Солунського — чубатий, з українською зачіскою, з овалом обличчя — широким і швидше по-слов’янськи, ніж класично, закругленим (щоправда, ще в римській броні, але не по-римськи трактованій), стверджує місцеву київську творчість.

Святий Дмитро Солунський, фреска з Михайлівського Золотоверхого собору в Київі ХІ ст.

В 1194-1197 роках великий князь Володимирський Всеволод Дмитрій Юрієвич III Велике Гніздо († 1212), у хрещенні Дмитро, "створив церкву прекрасну на дворі своєму, святого мученика Дмитра, і прикрасив її дивно іконами й писанням" (тобто фресками). Дмитрівський собор і донині є прикрасою древнього Володимира. Чудотворна ікона святого Дмитра Солунського з іконостаса собору також нині перебуває в Москві в Третьяковській галереї. Вона написана на дошці від труни святого великомученика Дмитра, принесеної в 1197 році із Солуня у Київ, але після пограбування Києва вивезеної до Володимира.  Одне з найцінніших зображень святого - фреска на стовпі Володимирського Успенського собору, що належить пензлю преподобного ченця-іконописця Андрія Рубльова який походив родом із України та був учнем київської іконописної школи святого Аліпія Печерського.

Пам'ять святого Дмитра Солунського здавен пов'язували на Україні з військовим подвигом, патріотизмом і захистом Батьківщини. Князі та вояки віддавали себе св. Дмитрові в опіку. Захисту святих потребували мандрівники і вояки, які виїжджали в дорогу або ішли на війну. Тому з давнини на Україні існують замовляння для захисту від куль та зброї, скеровані до Святого Дмитра Солунського та інших святих. Святий зображується на іконах у вигляді воїна в пернатій збруї, зі списом і мечем у руках. На сувої (у пізніших зображеннях) писали молитву, з якої святий Дмитро звертався до Бога про порятунок рідного Солуня: "Господи, не погуби град і людей. Якщо град урятуєш і людей - з ними і я врятований буду, якщо погубиш - з ними і я загину".

Як непоборні вояки, в українській традиції виступає трійця святих воїнів: Юрій Переможець Федір Тирон і Дмитро Солунський, що носять епітет «анікітів», непереможних але головне ця трійця: Юрій, Федір і Дмитрій виступає в різнорідних комбінаціях в обрядах і поезії навколо цілого Чорного моря, як патрони скотарства (особливо коней), хліборобства, молодецького парування, війни і т. д. — у нас і так само у народів закавказьких, греків, болгар, волохів і сербів. Дмитро Солунський, в нашім фольклорі, так само, як і балканськім, виступає як зимовий паралельний образ св. Юрія. Тому часто їх обох зображають на іконі поряд.