St Michael the Archangel

EnglishUkrainian
EnglishUkrainian
EnglishUkrainian

In Your Time Of Need

We are Here for you Every Day!

At St. Michael the Archangel Ukrainian Catholic Church, we consider your needs to be our needs. As you go through life’s experiences, we offer our full support and devotion to you, our cherished parishioner. Your needs are our needs.

Coming Soon

ЗБЕРЕЖИ СВОЄ СЕРЦЕ ВІЛЬНИМ…

Дуже швидко закінчиться твоє земне життя: тому міркуй над тим, що діється з тобою.
• Сьогодні людина живе, а завтра вже немає її.
• А як тільки зникне з-перед очей, так зразу ж щезає і з пам`яті.
• О, яке воно тупе і тверде те людське серце, що думає лише про теперішнє, а не передбачає майбутнього!
• У кожній справі і думці ти повинен пильнувати так, ніби вже сьогодні маєш умерти.
• Коли б ти мав чисту совість, то не дуже боявся б смерті.
• Краще було б стерегтися гріхів, ніж утікати від неї.
• Коли ж ти сьогодні ще не готовий, то яким чином будеш готовий завтра?
• Завтрашній день непевний; і звідки ти знаєш, чи те завтра ти ще будеш мати?
• Навіщо потрібне довге життя, якщо так мало використовується воно для поправи?
• Бо ж довге життя не завжди виправляє, а нераз ще додає гріха.
• Хоч би одну днину добре прожити на цьому світі!
• Багато людей часто перелічує свої літа духовного навернення, але нераз плід їхньої поправи буває дуже маленький.
• Коли страшно вмерти, то, можливо, ще небезпечніше довше жити.
• Щасливий той, хто постійно має перед очима годину своєї смерті і щодня готується до неї.
• Може, ти бачив колись умираючу людину, пам`ятай, що й ти підеш тією дорогою.
• На світанку подумай, що не доживеш до вечора.
• А коли смеркнеться, не будь певний за ранок.
• Постійно будь у готовності і так живи, щоб смерть ніколи не застала тебе несподівано.
• Багато людей вмирає зненацька і несподівано, бо Син Чоловічий прийде в такій годині, про яку ніхто й не гадає (Лк. 12,40).
• Коли прийде ця година, тоді зачнеш цілком інакше думати про все своє минуле життя і дуже жалкуватимеш, що був такий недбалий і лінивий.
• Який щасливий і мудрий той, хто тепер, ще за життя, старається бути таким, яким бажає зустріти смерть.
• А велику певність у щасливій смерті дасть цілковита погорда світу, гаряче бажання поступу в чеснотах, любов до карності, довга покута, охочий послух, самозречення і терпіння всякої прикрості з любові до Христа.
• Поки ти здоровий, можеш чимало добра зробити; але що встигнеш зробити, якщо занедужаєш, – того не знаю.
• Після недуги мало хто стає кращим; так само рідко коли стають святими ті, що часто ходять на прощі.

ЗБЕРЕЖИ СВОЄ СЕРЦЕ ВІЛЬНИМ…

Не надійся на приятелів і свояків, та й не відкладай спасіння своєї душі на пізніше, бо люди скоріше забудуть про тебе, ніж ти думаєш.
• Краще тепер, завчасно, подбати і одну-другу добру справу наперед приготувати, ніж покладатися на допомогу інших людей.
• Якщо ти сам про себе не дбаєш тепер, хто ж дбатиме про тебе пізніше?
• Саме тепер дорога ця хвиля. Тепер настали дні спасіння; тепер благодатна хвилина (ІІ Кр. 6,2).
• Але шкода, що нею не користуєшся краще: ти можеш у ній заслужити на вічне життя!
• Буде ще так, що бажатимеш тільки одного дня, однієї години для виправлення, але чи матимеш її, того не знаю.
• Дивись, дорогенький, з якої великої небезпеки можеш врятувати себе, якого великого страху позбутися, якщо постійно будеш боятися смерті і матимеш її перед очима.
• Тепер учися так жити, щоб міг у годину смерті тішитися, а не боятися.
• Вчися тепер умирати для світу, щоб потім жити з Христом.
• Вчися тепер усім погорджувати, щоб потім мати певну надію.
• Ох, ти ж нерозумний! Чому ж то гадаєш, що будеш довго жити, коли не маєш тут ані однісінької певної днини?
• Скільки ж то людей ошукалося і несподівано пішло зі світу?
• Скільки разів ти чув від людей: цей загинув від меча, той втопився, той впав із гори і зломив карк, той удавився стравою, а той помер серед забави!
• Один згинув у вогні, другий від меча, третій від пошесті, інший від душогубця.
• Рано чи пізно усім прийде кінець: смерть і людське життя, як тінь, швиденько минає. Хто згадає тебе після смерті? І хто буде молитися за тебе?
• Роби, роби тепер, бо не знаєш, коли помреш: та й того не знаєш, що тебе чекає після смерті!
• Поки маєш час, збирай собі безсмертні скарби.
• Не думай ні про що інше, окрім спасіння; дбай тільки про те, що Боже.
• Шукай собі приятелів уже тепер: почитай святих Божих і наслідуй їхні діла, щоб вони прийняли тебе у вічні хороми, коли скінчиш це життя.
• Поводься на цій землі як подорожній і гість, якого зовсім не обходять справи цього світу.
• Збережи своє серце вільним і вгору до Бога піднесеним, бо не маєш тут сталої домівки (Єв. 13,4).
• Туди звертай щодня свої молитви, зітхання й сльози, щоб твоя душа заслужила собі після смерті щасливо піти до Бога. Амінь.
Тома Кемпійський “Наслідування Христа”

ВІРА НАРОДЖУЄТЬСЯ З ПОПЕЛУ НАШИХ НАДІЙ

Щоб повірити, покласти свої надії на Бога, треба раніше розпрощатися з будь-якою іншою надією. Кожна людина, чи Павло це, Авраам, або хто інший, міг повірити лише тоді, коли втрачав надію на людей. Оскільки ми не віддаємо її за власною волею, Бог вимушений віднімати її. І доводиться Йому це робити з великою боротьбою, бо ми б’ємося за неї. У нашому житті настають дійсно похмурі часи, коли ми переживаємо непідробний глибокий біль, намагаючись утримати хоч клаптики своєї надії.
Нерідко після втрати ми сідаємо на пігулки, рятуючи своє серце медикаментами. Це свідчить про те, що ми насправді сподіваємося на людей, боїмося втратити їх підтримку. Хоча рано чи пізно це станеться. Але я б не хотів закінчити цю розмову якоюсь благочестивою дурістю, на кшталт: «Давайте помолимось, щоб ніколи більше не сподіватися на людей і власні сили!» Покажіть мені такого розумного, який проходить через усі ці кризи, граючись! Навіть якщо зараз хтось і проголосив: «Я сподіватимуся виключно на Господа!» – найближча спокуса виявила б реальний стан речей. Ми розуміємо, що краще відразу здатися на милість Переможця, сподіватися на Бога, але серцем як і раніше прив’язані до звичних опор: батьків або дітей, держави чи церкви. Поки є хоч би щонайменша надія на людей, я сподіваюся на них. Поки є надія на те, що я отримаю зарплату, я сподіваюся на неї. Поки є надія на те, що дружина буде мені підтримкою і опорою, я сподіваюся на неї. Поки є надія на те, що діти виростуть не бовдурами, а гідними людьми, я сподіваюся на них.
Не сприйміть це свідоцтво, як публічне самобичування. Це справжня природа людини. Надії ці, можливо, покинуть серце тільки тоді, коли вони нас підведуть. Але навіть зневірившись одного разу, ми цілком можемо знову довіритися ненадійним людям, сподіваючись, що цього разу все буде по-іншому. І ніякі заклики до здорового глузду не допомагають: ми безнадійні в сподіванні на свої власні сили і хронічній недовірі Богові. Убити нас треба, тільки тоді ми перестанемо сподіватися на себе! От Бог і вбиває нас повною безнадійністю.
Це жорстко, іноді виглядає надзвичайно жорстоко, але, на жаль, не існує можливості заздалегідь програти можливі варіанти розвитку обставин, пройти спеціальний психологічний тренінг ще до того, як настане криза, щоб відмовитися від порожньої надії на людей і власні сили. Кризу треба пережити, пройти долиною плачу і, навченим Самим Богом, відкрити в ній джерела справжньої надії і віри (див. Пс. 83:6-8). Не зневіряйтеся, якщо життя ваше більше схоже на поле битви, якщо у вашому серці більше безнадійності, ніж віри. Насправді, у вашій безнадійності ховається зернятко великої надії, що виходить з серця Божого, ім’я якої – наднадія.

БЕЗКОНЕЧНА СПРАГА ЛЮДИНИ

Кожний із нас напевно мав приємність у гарячу літню пору випити склянку холодної води. Багато є всіляких вишуканих напоїв, але чиста джерельна вода не може бути замінена жодним штучним напоєм.
Icyc, як людина, теж у гарячу літню пору прагнув вгамувати спрагу водою з криниці. Апостоли пішли до поблизького самарянського міста придбати поживу, а Ісус їх чекав біля криниці. І тут появилася жінка — самарянка, яка, прийшла до криниці набрати води:
Ісус каже до неї: “Дай напитись Мені!”
– “Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?”
Справді дивно, бо юдеї мали б сторонитися від самарян, обминати їх, не спілкуватися з ними. В Євангелії коротко про те згадано: “Бо юдеї не сходяться із самарянами.”/Івана 4, 9/. Та Христос не належав до тих юдеїв, для Нього всі люди були брати й сестри.
15 of 18
Він тільки висловив іншу правду: “Кожен, хто воду цю п’є, буде прагнути знову.” Як би не напився чоловік, за декілька годин він буде знову прагнути пити. Скільки б людина не з’їла , – за декілька годин вона буде знову хотіти. І так не тільки й поживою. Скільки б людина не заробила за рік, хотітиме ще більше. – “Enough is a little more than what I have got,” говорить англійське прислів’я.
Люди, які здавалося б мають усе, – незадоволень, не знаходять душевного спокою, почуваються нещасливими. Людина, яка не п’є з духовної криниці Христової, не користується благодаттю Божою, – ніколи не знайде спокою душевного, не знайде задоволення й щастя в житті. Все чогось хотіти, буде спрагнена.
Господь Ісус Христос мав на увазі благодать Божу, коли сказав, що “хто питиме воду, що Я йому дам, прагнути не буде повік, бо вода, що Я: йому дам, стане в нім джерелом тієї води, що тече в життя вічне.” /Івана 4,14/.
Христос порівняв благодать Божу з водою, бо існує певна подібність: Вода вживається на очищення і тіла нашого, і всіх речей від бруду – Божа благодать очищує нас від усякого душевного бруду, від гріхів. Воду ми вживаємо, щоб гасити пожежу, вогонь – Божа благодать гасить вогонь спокус і пристрастей. Вода найбільш потрібна для підтримання життя й нашого тіла, і всього живого-рослинного й тваринного світу. Благодать Божа необхідна, щоб людина утрималася духово живою.
/На Місяці немає життя, бо там немає води. Так само й на інших планетах Сонячної системи/.
В який спосіб ми можемо пити воду духової – Божої благодаті?’
Коли ми увіруємо в Христа, покладатимемо надію на Бога, перебуватимемо /звичайно, – не тільки формально/ в Його Церкві, – ми будемо пити з джерела Божої благодаті й відчуватимемо ту благодать Духа Святого, яким будемо відсвіжувати спрагнені душі і в земному житті, і у вічності.
Сім Святих Таїнств благодаті Божої, які Христос дав своїй Церкві, а найперше серед них – Хрищення й Миропомазання, Святе Причастя – це вода з джерела вічного життя. До них необхідні тільки: молитва й піст. Лікарі пробують лікувати тіло наше дієтою. Дієта – це тілесний піст, але без молитви наслідки того посту дуже слабі…
Ісус, як людина, потребував води для тіла свого. Але зустрічі, розмову з самарянкою Він використав для того, щоб дати їй і багатьом самарянам воду вічного життя. Самаряни потім ствердили самі: “Не за слово твоє ми вже віруємо, – самі бо ми чули й пізнали, що Він справді Спаситель світу.” /Івана 4,42/.
Пізнаймо й ми з вірою Ісуса Христа – Спасителя світу, пиймо воду з Його джерела- приймаймо дари Духа Святого, які єдині можуть задовольнити спрагнені людські душі й ми знайдемо радість , спокій і щастя в цьому й потойбічному житті.
Десятки років у всіх часописах, підручниках і журналах, через радіо й ТВ-ні передачі пропаґується, що Бога немає, що Христа не було, що Христос – то леґенда, міф, те саме й Його апостоли. Але Євангеліє – то вже реальність, віруючі в Христа народи – реальність…
І одне твердження з другим — не пасує. З міфології реальність не могла повстати. Колись учні вірили тим словам, тепер повстає багато питань, бо молоді люди хочуть пізнати правду. Правда ж неминуче веде до Бога – Бог має бути реальністю.
Те пізнання Бога ще не стало масовим явищем., але те, що воно, після багатьох десятиліть, збуджує молоді уми, скеровує їх на шукання— то вже позитив. І разом з тим ствердження, що, як говорить прислів’я, “Брехнею можна світ пройти, але назад не вернешся…”